Псевдоартроз
Псевдоартроз (хибний, несправжній суглоб)
Причини, симптоми, діагностика, лікування, реабілітація
Хибний суглоб (pseudoarthrosis; синонім: псевдоартроз) — порушення безперервності кістки з розвитком невластивого даному її відділу рухливості. Розрізняють вроджені та набуті хибні суглоби. Вважається, що в основі вроджених хибних суглобів лежить внутрішньоутробне порушення кісткоутворення. Набуті хибні суглоби, у більшості випадків, — ускладнення переломів кісток, обумовлені порушенням зрощення відламків.
Набуті хибні суглоби розділяються на гіпертрофічні, атрофічні та нормотрофічні. Для формування хибного суглоба мають значення істотне розходження кісткових відламків після їх репозиції, недостатня іммобілізація або завчасне її припинення, надмірне раннє навантаження на пошкоджений сегмент кінцівки, нагноєння у зоні перелому, місцеве порушення кровопостачання кісткових відламків. Рідше хибний суглоб утворюється після ортопедичних операцій на кістках, наприклад, остеотомії, і при патологічних переломах.
Щілина між відламками кістки, яка утворює хибний суглоб, заповнена не кістковим мозолем, а з’єднувальною тканиною. При тривалому існуванні хибного суглоба рухливість у ньому може збільшуватись, утворюється неоартроз (новий суглоб), в якому наявна капсула, суглобова порожнина, яка містить синовіальну рідину, а кінці кістки, що з’єднуються, вкриті хрящем.
Характерний симптом хибних суглобів – патологічна рухливість кістки у незвичному для цього відділі в протяжності діафізу. Ступінь цієї рухливості різна: від ледь помітної до рухів з великою амплітудою. В ряді випадків клінічна симптоматика може бути слабо виражена або відсутня (наприклад, при хибному суглобі одної кістки двокісткового сегмента). Осьове навантаження під час ходіння при хибному суглобі нижньої кінцівки, як правило, спричиняє біль. Вроджені хибні суглоби, наприклад, кісток нижньої кінцівки, найчастіше гомілки, проявляються, коли дитина починає ходити. Для них характерна більша патологічна рухливість, ніж для набутих хибних суглобів.
При встановленні діагнозу орієнтуються, окрім клінічних даних, на термін, необхідний у нормі для зрощення даного типу перелому. Після завершення цього терміну говорять про уповільнене зрощення або незрощення перелому, а після подвійного або більшого терміну – про хибний суглоб. Вирішальне значення для діагностики хибного суглоба має рентгенівське обстеження. Рентгенограми виконують обов’язково у двох взаємно перпендикулярних проекціях, іноді використовують додаткові косі проекції, а також томографію. Основні рентгенологічні ознаки хибного суглоба: відсутність кісткового мозолю, що з’єднує кінці обох відламків; заокруглення та згладжування кінців відламків або їх конічна форма (артофічний хибний суглоб); зарощення інтрамедулярної порожнини на кінцях відламків (розвиток замикальної пластинки).
Нерідко кінець одного відламка має напівсферичну форму і нагадує суглобову голівку, а кінець іншого ввігнутий подібно до суглобової западини. При цьому на рентгенограмах чітко видно суглобову щілину (неоартроз). Потовщення кісткових відламків у зоні щілини хибного суглоба, нерівні контури самої щілини, її невелика ширина характерні для гіпертрофічного хибного суглоба. Для оцінки інтенсивності процесів кісткоутворення в зоні хибного суглоба використовують радіонуклідне обстеження.
Лікування хибного суглоба, в основному, хірургічне, і залежить від типу та локалізації хибного суглоба. Використовуються різні методи остеосинтезу, зазвичай у поєднанні з кістковою пластикою.
Контакти
Чехівський провулок, 7, м. Київ 01601
Поліклініка ДУ ІТО НАМНУ, 1 поверх, Лабораторія Біомедичної інженерії, каб. №27 «Наукові співробітники».
Вул. Бульварно-Кудрявська, 27, м. Київ 01601
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМНУ»,
головний корпус, 6-й поверх, праве крило